Зустріч з мудрістю

13 листопада 2012 року до бібліотеки загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. ім. Олега Кошового завітали гості – Антоніна Іванівна та Василь Степанович Литвини.

Кожній інтелігентній людині притаманна любов до рідного краю, „малої Батьківщини”, як ми часто величаємо цю непримітну цяточку на карті, де з’явилися на світ. Чуття Вітчизни супроводжує нас усе життя. Це почуття є одним з найсвітліших і найсвятіших.

М.Т.Рильський писав: „Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не гідний пошани”. Цю прадавню мудрість повторювано найсвітлішими різномовними умами в усі часи.

Ми маємо гордитися своїм народом і мовою, героями-козаками, які споконвіку оберігали дух нації. Саме такі слова я обрала для початку зустрічі з сім’єю Литвинів.

Антоніна Іванівна – українська письменниця, поетеса, громадський діяч.

Васи́ль Степа́нович – заслужений артист України, народний артист України голова Спілки кобзарів України, лауреат Республіканської премії ім. І.Нечуя-Левицького, лауреат премії фонду Т.Г.Шевченка. Співзасновник Стрітівської школи кобзарського мистецтва.

Учні 7-их, 8-Б, 10 та 11 класів з захопленням та цікавістю слухали мелодійне мовлення Антоніни Іванівни та Василя Степановича. Вони спілкувалися з дітьми і вчителями через українські пісні і легенди. Антоніна Литвин розповідала народні перекази про материнську любов і дивовижну природу України, про народну пісню і мудрість наших пращурів. Її розповіді гармонійно доповнював музичний супровід Василя Степановича на бандурі. Вони наголошували, що саме вчитель має бути взірцем для своїх вихованців, а найбільше багатство – це знання. Радили дітям якнайбільше вивчати нового, пізнавати рідну землю, намагатися знайти своє покликання на Землі. Адже сам Василь Литвин ще перед тим, як стати кобзарем, працював і кочегаром, і будівельником, робив авіамоделі і музичні інструменти, ліпив з глини і малював. Але, за його словами, саме через гру на бандурі він зрозумів, що став потрібен людям.

Антоніна Литвин, не маючи професійної підготовки (за фахом вона філолог), створює напрочуд дивовижні і розмаїті картини, у яких звучить голос нашого народу, голос наших предків-язичників. Адже значна кількість робіт художниці пов’язана саме з часами язичництва: «Сонячна хоругва», «Громовик», «Полум’я душі», «Обереги любові», «Народження душі», «Вічний вогонь сердець», «Воскресіння духу людського», «Русалії»,«Берегиня сімейного вогнища», – у яких авторка оспівує наші прадавні святині. Картини вражають, перш за все, оригінальністю творчого методу: це своєрідний синтез декоративного розпису і так званого наївного малярства. Квіти Антоніни Іванівни – це її стихія, її життя. Вона закохана у них з дитинства, знає про них безліч легенд, з ними вона може розмовляти, як з людьми. Особливо їй до душі квіти незвичайні, такі, які рідко зустрічаються у природі. Про них вона може говорити годинами. «Цариця квітів», «Водяна царівна Лілея», «Квітка-матінка», «Вечірній цвіт», «Народження весни», «Срібна квітка», «Калинонька» – ось неповний перелік малюнків-квітів художниці. А які красиві назви! Вслухайтеся лише: «Місячний човен», «Незайманий світ», «Купава-золотава», «Донька Сонця Золотинка»… Хіба це не поетичні образи? І справді, Антоніна Литвин пише прекрасні вірші, пише плідно і давно. Вірші і легенди Антоніни Іванівни вже дійшли до читача у трьох збірках. Можливо, любов до поезії і поєднала її з талановитим кобзарем Василем Литвином, а гармонія у стосунках між ними перейшла у творчу гармонію, пісні в авторському виконанні нікого не залишають байдужими.

Сім’я Литвинів подарувала учням та вчителям не тільки хвилини прекрасного, а й зробила свій внесок до фонду шкільної бібліотеки, взявши участь в акції «Подаруй книгу шкільній бібліотеці». Бібліотека поповнилась книгою Антоніни Гармаш (Литвин) «Голос утопленого села», а також диском з піснями у виконанні Василя Литвина.


Кiлькiсть переглядiв: 6

Коментарi