«БЛАКИТНА ТРОЯНДА ПОЕТИЧНОГО САДУ УКРАЇНИ»
Ліна Василівна Костенко
Геніальна українська поетеса Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в учительській сім’ї, в містечку Ржищеві, що розташоване за 80 кілометрів униз по Дніпру від Києва. Шість років прожила в ньому майбутня поетеса, та воно назавжди залишилось у пам’яті. Закінчила Літературний інститут iм. О.М. Горького. Лiна Василiвна особистість неординарна. Писати вірші почала десь в 14 років. Захоплення було серйозним і, як виявилось, стало її долею. Почала відвідувати студію, де збирались такі, як вона, початківці.
Її прекрасні поетичні збірки лежать на заповітній полиці кожного шанувальника нашої літератури.
Колишні учасники студії й досі пам'ятають тендітну, з розкішним хвилястим волоссям, вродливу дівчину. В її тогочасних поезіях зразу ж вгадувався неабиякий талант. Ліна і сама відчувала своє покликання. Провчившись деякий час у Київському педінституті, вона вдається до досить рішучого кроку, залишає його і витримавши в 1951 році дуже вимогливий творчий конкурс, стає студенткою Московського літературного інституту.
Найбільшого значення для молодої поетеси мав той дух вільнодумства, що відчувався у стінах інституту, який нездатні були пригасити жодні парткоми, що ретельно стежили не тільки за поведінкою кожного студента, а й за тим, що він думав і почував.
Коли на вечорах, семінарах чи студентських вечірках Ліна починала читати свої вірші, всі замовкали, бо враз потрапляли в полон її поетичного слова. І викладачі, і студенти були переконані: Ліна Костенко – майбутня знаменитість.
Після повернення з Москви додому Л.Костенко могла пересвідчитись, що в Україні все сміливіше розправляє плечі молоде покоління — «шістдесятники».
Духовна біографія Л.Костенко тісно переплелася з долею українського «шістдесятництва». Три її перші поетичні збірки з'явилися одна за одною:
«Проміння землі» — 1957 р., «Вітрила» — 1958 р., «Мандрівки серця» — 1961 р.
Наступна ж побачить світ аж 1977 року.
Всеволод Іванов, відомий російський письменник, відгукуючись на одну із збірок її віршів, написав: «Це дуже талановитий поет із великим майбутнім».
Дочка Ліни Василівни, відома поетеса Оксана Пахльовська, — доктор філологічних наук, перекладачка творів багатьох італійських та іспанських поетів. Вона активно пропагує українську літературу за кордоном, нещодавно італійською мовою вийшла її книга «Українська літературна цивілізація». Авторка збірки поезії «Долина хмарів». Син Андрій (в деяких джерелах зустрічаємо дані, що сина звати Василем) – талановитий інженер-кібернетик.
Нещодавно Ліна Василівна перенесла важку втрату — смерть чоловіка, Василя Васильовича Цвіркунова, — сподвижника, надійної опори і духовної розради, який теж був визначною творчою особистістю. Професор, академік, заслужений діяч мистецтв, він багато зробив для розвитку кіномистецтва та кіноосвіти України.
Книга Л.Костенко «Мандрівки серця» стала найприкметнішою літературною поезією 1961 року.
Її книги «Зоряний інтеграл» (1963), «Княжа гора» (1976) за владним повелінням згори було розсипано. Вірш «Альтернатива барикад» — один з програмних творів Л.Костенко 60-х років. І в ньому читаємо рядки, які говорять самі за себе:
Мужність не дається напрокат.
Не бува бароко барикад...
Смерть — це ще не поразка.
В переможних боях
Теж бувають полеглі.
Слово поетеси довгий час ходило «на свободі» і раніше чи пізніше воно мало прорвати загати і перепони.
Сталося це 1977 року. Вже значно пізніше Л.Костенко зізналася, що її збірка «Над берегами вічної ріки» змогла побачити світ лише після того, як сама вона оголосила голодування. Для багатьох молодих читачів, які не знали її ранніх збірок, це стало відкриттям Ліни Костенко. Це була книжка великого болю, тривоги й іронії.
В 1972 році Україною знов прокотилась хвиля арештів. Але її обминули. І не тому що вона була матір'ю двох дітей, а просто побоялись арештувати. Арешт популярної поетеси викликав би хвилю протесту, як в Україні, так і за її межами. Вихід було знайдено в тому, щоб ізолювати її, оточити глухою стіною замовчування.
У 70-х був чинним так званий чорний список, що складається з імен письменників яких не можна було згадувати, а їх твори — друкувати. Кожний, хто порушував цю заборону, не гайно звільнявся з роботи. Першим у тому списку стояло ім'я Ліни Костенко.
Шістнадцять років ім'я поетеси ніде не згадувалось, а твори не друкувались. Хоча вона робила все можливе, аби прорватись до читача через штучно створену глуху облогу. Після невдачі з виданням збірки «Зоряний інтеграл», вела вперту боротьбу за збірку «Княжа гора», але чиновники грудьми стали, щоб не допустити книжку до читача. В 1972 році вже готовий друкарський набір книжки було розсипано. Не зламалась, не зневірилась, не занепала духом. Писала «в шухляду».
Офіційно літературне життя створювало враження нібито Ліни Костенко немає, і взагалі ніколи на світі не було. Лише в студентських гуртожитках і серед справжніх шанувальників літератури ходили по руках її вірші. Бо збірок в бібліотеках не було.
У 1987 році за роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» Л.Костенко була пошанована Державною премією України імені Т.Шевченка. А в 1994 р., за книгу «Інкрустації», видану італійською мовою, їй присуджено премію Франческо Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначав твори видатних письменників сучасності. В дипломі зазначається: «Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко».
О. Пахльовська: «Система заборонила Ліну Костенко як поета-історика. А Ліна Костенко писала історію. Історію свого народу. Історію його трагедій і прозрінь. І в Україні прокидалася пам'ять, яку вбивали десятиліттями.
Звідси вибух національної свідомості після виходу «Марусі Чурай», переписані від руки мамині книжки, читання напам'ять і сльози. Голод на правду, голод на духовність. Голод на віру зневіреного народу».
Після 1977 р. вона видала історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979 р.), книгу віршів та поем «Неповторність» (1980 р.), поетичну збірку «Сад нетанучих скульптур» (1987 р.), книжку віршів для малюків «Бузиновий цар» (1987 р.), «Вибране» (1989 р.).